Лубни – одне з найдревніших українських міст, один з найбільших економічних та культурних центрів Полтавщини, справжня перлина Посульського краю. Місто обласного підпорядкування, розташоване в центральній частині України на правому березі річки Сули, його площа складає близько 3 тис. га. Чисельність населення міста становить 48,2 тис. осіб (станом на 01.12.2010 року). Місто знаходиться на шляху магістралі Київ – Харків, за 200 км від столиці та за 130 км від обласного центру міста Полтави. Територія Лубенщини належить до тих місцевостей Європи, які були заселені людьми ще з часів старого кам’яного віку (палеоліту). Первісні люди жили тут десятки тисяч років тому. Про це свідчить, наприклад, стоянка людини пізнього кам’яного віку біля села Гінці Лубенського району. Назва міста Лубни ймовірно походить від заняття його мешканців – виготовлення луб’яних витворів. Засновані Лубни 988 року за указом київського князя Володимира Святославовича як одна з фортець посульської оборонної лінії для захисту південних кордонів Київської Русі від нападів степових завойовників. Перша літописна згадка про місто відноситься до 1107 року, коли біля древнього міста Лубни руськими князями були розбиті війська половецьких ханів. Пізніше місто було захоплене половцями, а в 1239 році зруйноване монголо-татарами.
У кінці XVI- першій половині XVII століття Посуллям володіли князі Вишневецькі, які багато зробили для економічного розвитку посульського краю. Лубни були східною резиденцією князів Вишневецьких, «містом столичним» на території лівобережної «Вишневеччини».
Місто отримало магдебурзьке право, печатку, герб, що дало можливість широкому розвитку міського самоврядування, торгівлі, різних ремесел, назви деяких збереглися й донині у назвах лубенських вулиць: Кузні, Олійниці.
Тоді ж Лубни стали центром багатьох селянсько-козацьких повстань. У 1596 році в урочищі Солониця за містом кривавою битвою трагічно завершився один з перших виступів українського народу за волю під проводом Северина Наливайка. У 30-ті роки XVII століття територією Посулля прокотилася хвиля селянсько-козацьких повстань під проводом Острянина, Гуні, Кизими, Кизименка, Скидана та ін. За часів Богдана Хмельницького місто стає центром Лубенського козацького полку – одного з найбільших в Україні.
Лубенські козаки брали участь у боротьбі проти турецьких і татарських завойовників, у Північній війні. Зокрема, значна частина козаків Лубенського полку на чолі з полковником Д.Зеленським підтримала гетьмана І.Мазепу.
У козацькі часи виник герб міста Лубен: на голубому фоні — рука, яка тримає полковницьку булаву-пернач.
Поряд з містом, за фінансової підтримки Раїни Вишневецької, у 1619 році Ісайєм Копинським засновано православний Лубенський (Мгарський) Спасо-преображенський монастир. В 1654 році у Мгарській обителі був захоронений константинопольський патріарх Афанасій Пателарій. Сюди з-під Чигирина перевезено мощі київського митрополита Й.Нелюбовича-Тукальського, поборника незалежності України. Ігуменом монастиря був натхненник руху Коліївщини Мелхіседек Значко-Яворський.
З початку XVII ст. в Лубнах діяла найстаріша з церков міста – Троїцька. Тоді ж на території міста знаходився католицький бернардинський монастир, ченці якого започаткували на Лубенщині культуру вирощення лікарських рослин.
Пізніше траволікуванням займались і ченці Мгарського монастиря, а в 1707 році за указом Петра І в Лубнах було засновано першу в Україні польову запасну аптеку. Традиції вирощення лікарської сировини та виготовлення ліків з неї продовжуються на Лубенщині й донині.
До Полтавської битви 1709 року місто Лубни було найбільшим на теренах сучасної Полтавської області, з 1781 – місто Київського намісництва, з 1802 – повітове місто Полтавської губернії. На початку XIX ст. тут було сформовано гусарський полк, який відзначився у Вітчизняній війні 1812 року. У XIX ст. Лубни часто називали «Українською Швейцарією», саме тоді тут жила Анна Керн (Полторацька), яка надихнула О. Пушкіна на створення знаменитої поезії «Я помню чудное мгновенье…».
Панування Російської імперії не могло зупинити соціально-культурний розвиток міста. У 1803 році тут було засновано лікарню, 1872 – чоловічу гімназію, 1878 – жіночу гімназію, 1891 – сільськогосподарську школу. 1905 року зусиллями братів Шеметів у місті видавалась перша в Наддніпрянській Україні газета українською мовою «Хлібороб», тоді ж було проголошено «Лубенську республіку».
